Григорій Подольський
ПОЕТИЧНІ БУДНІ
На кухні чаєм жінка пригощає
Товаришку (Тамарою зовуть)
А я пишу. Ліниво заглядає
Блідавий місяць в шиби каламуть.
Розмови гомін чую краєм вуха,
І мимохіть думки звільняють лет.
Настирливо гуде в кімнаті муха,
Якої ще не вибавив поет.
— Таж він талант! — витає за дверима
Хвала мені, коханому. Ще б пак!
Пасу очима муху й коло диму,
Що розтяглося в дивовижний знак.
— Авжеж, талант, — вторує господиня, —
Хоч як дитя… Не пам’ятає, де
Лежать шкарпетки… Ахає другиня.
Тру скроні, а натхнення геть іде.
— Гай-гай, посестро! Муза, що поету
За жінку стала, має вік трудний…
Прибивши муху сувертком газети,
Я відкладаю вірш на вихідний,
Коли своїм звичаєм у Тамари,
Поринувши в солодке забуття,
Під хвилю поетичної загари
Шкарпетки розкидаю і взуття…
© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.
