Сергій Михалков, "Як дід корову продавав"

Сергій Михалков

ЯК ДІД КОРОВУ ПРОДАВАВ

Російська народна казка

Якось дід корову привів на базар,

Та все не траплявся купець на товар.

Хоч хто про коровицю діда питав —

Усяк базарянин ганьбу їй давав.

— Продайте нам, діду, корову свою!

— Охоче! Я зранку тут з нею стою!

— Тож дорого правите ви найпевніш!

— Та де там! Бодай би вернути свій гріш!

— Чого корівчина така захуда?

— Хиріє, анахтема. Чиста біда!

— А скільки ж корова дає молока?

— На жаль, молока я не пив і ковтка…

Весь день на базарі стояв коровар,

Та все не траплявся купець на товар.

Аж зглянувся раптом якийсь парубчак:

— Не плужить у торзі вам, діду, ніяк!

Нехай уже я за корову візьмусь,

Ачей і продам худібчину комусь.

Коли це багач підійшов з капшуком,

От-от і він торгу доб’є з юнаком:

— Продай-но корову!

— То гроші плати!

Худобини кращої годі знайти!

— Та ну? Щось корова занадто марна́!

— Не сита, хоч дуже молочна вона.

— А скільки ж корова дає молока?

— Не здоїш до вечора — стерпне рука.

Поглянув тут дід на корову свою:

— Навіщо ж я, Манько, тебе продаю?

Корови своєї повік не продам —

Таку худібчину держатиму сам.

© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

Сергій Михалков, "Хома"

Сергій Михалков

ХОМА

Стояла в провулку

Будинків юрма.

В одному з них мешкав

Упертий Хома.

Хоч рідні, хоч друзі,

Хоч хто щось казав —

Ніколи

Він віри

Нічому не йняв.

Надворі сльота,

Скрізь калюжі самі.

«Ти взув би калоші», —

Всі радять Хомі.

«Неправда…» —

Одне упертюх той

Твердить

І впрост по воді

Без калош дріботить.

Мороз.

Дітвора надіва ковзани.

Закутались люди, бо мерзнуть вони.

Хому запевняють:

«Настала зима».

В трусах

Показався надворі Хома.

Іде зоопарком він з групою.

«Он,

Дивися, — йому повіда́ють, —

То слон».

«Неправда, не вірю —

Хома відтина. —

Нітрохи не схожий той слон

На слона.

Наснився був сон

Хлопчакові такий:

Він в Африці враз опинився жаркій.

Там сонце яскраве

Безжально пече

І річка, що звуть її Конго,

Тече.

На берег школярство

Іде голосне.

Хому напучають

Усі як одне:

«Купатися зась:

Алігаторів тьма».

«Неправда то», —

Друзям перечить Хома.

Сорочка й труси

Вже лежать на піску.

Пірнає завзятець

У річку жаску.

Аж ось —

Алігатор до нього

Спішить.

«Рятуйся, сердешний,

Бо згинеш за мить!»

«Не треба науки, —

Хома їм одрік, —

Мені ж бо минув

Одинадцятий рік!»

Тим часом хижак

До хлопчини підплив

І пащу зубату свою

Розтулив;

Стирчить уже з неї

Сама голова.

До берега

Вітер доносить слова:

«Непра…

Я не ві…»

Алігатор наївсь,

Зітхнув

Та й у воду собі зануривсь.

Сорочка й труси

Ще лежать на піску.

Ніхто не пірнає

У річку жаску.

Прокинувшись вранці,

Знітився Хома,

Сорочку й труси

Зі стільця він прийма.

Хома спаленів,

Хома стуманів:

«Неправда,

Це все не наснилось мені!»

Як стрінете, діти,

Такого Хому,

То віршики ці

Прочитайте йому.

© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.