Аркадь Кулешов, "Законові тяжіння непідвладні..."

Аркадь Кулешов

* * *

Законові тяжіння непідвладні,

Планетами з віддалених орбіт

Існуємо з тобою, різнорядні,

Як виняток, як світ і антисвіт.

Скажу, моя любове, що ніколи

Не ділимо ми хліба — тільки сіль.

Радієш ти, як я смутний і кволий,

І журишся, коли мина мій біль.

Ти зневажаєш мій сердечний захід

Відмовою, найтяжчою з відмов.

Здається, щойно я зверну на захід,

Як ти на схід повернеш стрімголов.

Проте земля б моя осиротіла

І всесвіт би стемнів, якби, бува,

Ти, вибухнувши, в безвість одлетіла

Нестримно, наче хвиля світлова.

© Дмитро Щербина, український переклад, 2014.

Аркадь Кулешов, "Не з кепських той сусід, якого..."

Аркадь Кулешов

* * *

Не з кепських той сусід, якого

Відвіку звано трунарем.

Твій кінь пропав — що тут такого? —

А він солодкий чує щем.

Лежиш ти в ліжку, ослабівши.

Навіда він твоє житло.

Чекатиме, коли тобі вже

Його придасться ремесло.

А як не встанеш, то до міри

Змайструє він тобі труну,

Промову виголосить щиру,

А як попросять — не одну, —

Про передчасність тої втрати,

Гіркої, як чортополох,

Про довговічність тої хати,

Що збив її не він, а Бог.

Тоді з лопатою приляже,

Прислужник смерті, на траву.

«Ну от, і цей минувся, — скаже, —

А я працюю, я живу!»

© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

Аркадь Кулешов, "Млин"

Аркадь Кулешов

МЛИН

Дівчино́ньку попрощав юнак,

Шляхом побрела вона в долину.

— Скинутись млином би…—

Здумав так

І млином зробився ту ж хвилину.

Люди носять жито вже сюди,

Млин дубовий меле без утоми.

Замість серця жорна б’ються в ньому,

Замість крові —

Струмина води…

Нам легенда повіда́ про се:

Упаде закляття найдивніше,

Аж коли він перемеле все,

Що йому належало давніше.

Як не гурт належало — притьмо́м

Скине ваготу свою дубову,

Прийде до дівчат ще юнаком,

В жодну не закоханий ізнову.

А коли багато?.. Годі слів!

Знає тільки він, що пережито

І що цілим світом володів,

Як ходив з дівчи́нонькою в жито.

© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

Аркадь Кулешов, "До поезії"

Аркадь Кулешов

ДО ПОЕЗІЇ

Я в’язень твій, а ти моя тюрма,

Мене любов зневолила до скону,

Звільнити завчасу з її полону

Силкуєшся мене ти надарма.

І варту ти мою наполовину

Дарма меншиш, спіймавши новака, —

Немає глузду стерегти людину,

Яка себе на муки приріка.

Я не втечу нікуди й без дозору,

Не скину громохких твоїх заков

І в карцері, позбавленім простору,

Дубітиму голодний знов і знов.

Не годна мови ти мені забрати,

Перемінити в долі щось моїй,

Не ти мене обрала — в’язень твій

Обрав навік твої залізні ґрати.

© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.