Аркадь Кулешов
МЛИН
Дівчино́ньку попрощав
юнак,
Шляхом побрела
вона в долину.
— Скинутись
млином би…—
Здумав так
І млином зробився
ту ж хвилину.
Люди носять жито
вже сюди,
Млин дубовий меле
без утоми.
Замість серця
жорна б’ються в ньому,
Замість крові —
Струмина води…
Нам легенда
повіда́ про се:
Упаде закляття
найдивніше,
Аж коли він
перемеле все,
Що йому належало
давніше.
Як не гурт
належало — притьмо́м
Скине ваготу свою
дубову,
Прийде до дівчат
ще юнаком,
В жодну не
закоханий ізнову.
А коли багато?.. Годі
слів!
Знає тільки він,
що пережито
І що цілим світом
володів,
Як ходив з
дівчи́нонькою в жито.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.
