Іван Переверзін
* * *
Велике незбурене небо
приваблює
глибом
і синню густою, що дзвоном
от-от залуна.
І серце моє,
розворушене
піснею й хлібом,
немов біла чайка, злетить до
небесного дна.
Спочине часину яку просто в Бога під боком,
згорнувши на хмарці потомлене
крилля своє,
і там, може, навіть приємно
засне
ненароком,
немовби в раю,
де
розкошами все виграє.
Весь довгий свій вік
я виборюю
мрію невпинно,
вона — порятунок у праці моїй
нелегкій.
Проте пориваюся в думці
бодай
на хвилину
пізнати всією душею
небес
упокій.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.
