Михась Скобла
ДУША
Чи довго ще від
спраги мліти,
П’ючи з
порожнього глека,
І жити з латаної
свити
Ти будеш, душе
пломінка?
Бредеш, минаючи розтоки,
Зорею сяєш цілий
вік.
А вслід лунає
сміх жорстокий,
Тих, хто на хрест
тебе прирік.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.
