Іван Переверзін, "Жив поет, у долю вірив..."

Іван Переверзін

* * *

Жив поет, у долю вірив

і душею віршував.

Самовіддано і щиро

ключ до серць він добирав.

У блакитній сорочині,

із дзиґариками він

до затоки йшов по ріні,

під небесний Божий дзвін…

Там сідав і пильно слухав,

зрівши море хвильове,

як кричать чайки-пустухи,

як прибій-ведмідь реве.

Де стиналися три сили —

вишня, водна і земна,

щастя в лірі забриніло,

ніби в мотузах судна.

І луна поміж громами

мчала в сутінь стрімголов,

і з яскравими думками

повертала знов і знов.

Хвилі — коні, піна — грива,

птаство — місяця скалки́,

зорі — синяві оливи,

скелі — вод вартівники.

І здавалося в замрії

вже поетові тому,

що приборкати стихію

доручив Господь йому.

© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.

Ригор Крушина, "Жив поет, не мав удачі..."

Ригор Крушина

* * *

Жив поет, не мав удачі

І писав закон один:

«Хай узрять ясу незрячі,

А глухі почують дзвін».

Ніс поет свої скрижалі,

Вірив Слову і конав…

Кпили, гудили без жалю,

Критик мовчки обминав.

І згубився він у світі.

Чи ж його урвався лет?

Може, в іншому столітті

Пригадають: «Був поет!»

Він, що в не́вісті й неславі

Пропадав усе життя,

Явить образи яскраві,

Повернувшись з небуття.

А крізь присок десь під сподом

Скрикне Фенікс — і таки

Прочитають люди згодом

Пломенистії рядки.

Зрозуміють, що немає

Почуттям палким ціни,

Що когось межи розмаю

Не завважили вони.

© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.