Михась Скобла
ПАГАНІНІ
Зачинено наглухо
двері.
По тиші вечірній лункій
Мелодія скрипки
Гварнері
Текла сумовито в
покій.
І бився в усі перепони
Струни переливчастий
жаль,
Як грав на ній
вигнаний з кону
І проклятий в
церкві скрипаль.
Ніхто з самоти́ни-тісноти
Не вирветься вже,
не втече…
Зі свічки на свіжі
ще ноти
Сльозина спливла
гаряче.
Півмісяць заліз по маслині
У чорну картину
вікна.
А хто він
такий — Паганіні?
У чім його гріх і
вина?
У світі неправди й облуди
Зазнав він страшної
хули.
За віщо
церковникам люди
На поглум його
віддали?
Ні в пі́тьмі терпкій, ні в гонінні
Не гине бажання
снажне!
Бунтарським
смичком Паганіні
Розіп’яті струни
торкне.
І музика, ду́ші зігрівши,
Покличе у світ
красоти.
Повік
нерозкаяний грішник
Свій хрест буде
свято нести.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.
