Лариса Геніюш
РІДНА МОВА
В добру пору в
краю буйнотрав’я,
де джерела
струмують ясні,
мову неньчину в
себе ввібрав я
і її веледумні
пісні.
Є чимало скарбів пожаданих,
мрій, що здавна
їх серце плека,
а проте я її не
віддав би,
бо вона
найдорожчий мій скарб.
Вона співом гойдає колиску
і скрашає хвилини
трудні,
нею пісню
складають вітриська
в розтривожені,
буряні дні.
Рідна мова не знає смеркання:
поки буде тривати
мій лет,
берегтиму її, як
кохання,
і нестиму, мов
пишний букет.
Щоб сусіда свого вшанувати,
вивчу, може, пристойно
й чужу,
та лиш тою, що
кликала мати,
я про долю
людську розкажу.
Рідна мова, як щастя, смакує,
виграє, як
гарячий прибій.
Може, в сміху й
чужу оберу я,
та сплакну все ж
своєю в журбі.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2016.
