Ригор Крушина, "Станси"

Ригор Крушина

СТАНСИ

Тебе я чекаю, тривожно чекаю.

Хвилини спливають. Я чую твій сміх.

Простую бентежно. Спіткання шукаю.

Сполоханий заєць повз мене пробіг.

Настирливо споминка в душу вповзає

Й мене зігріває теплом давнини:

На полі рум’янки, під сосною заєць…

Окрилені мрії, привабливі сни.

Кого я шукаю? Чого я жадаю?

Хіба еліксирів у нашім краю?

Ми юні були, і для нас, виглядає,

Цвіли тоді квіти інакші в гаю.

Яка завірюшлива метаморфоза

Зворушує, зсушує лю́дське життя!

І я не рум’янок, і ти не мімоза,

Та в наших серцях ще живе почуття.

Шукаю тебе. Чую сміх за кущами,

Твій сміх, і розмову дідів та батьків.

Мені це здалось… Я давно вже не з вами —

Від буйних далеких юнацьких років.

© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

Іван Переверзін, "Станси"

Іван Переверзін

СТАНСИ

1

Несила ввірувати, ніби

осяде небо — радше хліба

не буде зовсім у дорід…

Тож ти дивись безстрашним оком,

як хвиля в берег б’є висока,

як лине птах у небозвід…

2

Земне життя, на жаль, напрасне, —

і вірний друг спочив дочасно,

і в час моя спочине плоть,

лишивши твори поетичні,

в яких душа злітала в вічність,

хоч там безсмертний лиш Господь.

3

Авжеж, боїться смерті кожний,

хто в світ явився цей тривожний,

бо як і пекло, як і рай —

умами спосіб володіння,

щоб ми були довіку винні,

та всі мовчать про це — і край…

4

З-поміж чуттів, що люди мають,

одним лиш час перемагають, —

любов — усеживлющий струм.

Дарма, чи в щасті, чи в напасті,

аби з відкритим серцем настіж

для невмирущих слів і дум…

5

Я сповню заповіді серця, —

чи наді мною блисків герці,

чи вись погожа, без імли…

І в небі синім безбережнім

летять, бринять рядки бентежні,

що крила в щасті їм зросли.

© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.