Володимир Некляєв
ХОДАК
Володимиру Короткевичу
Сакви, боклага, костур у руках —
Як на тепер, то вигляд маскарадний.
Нікому і ні в чому непідвладний,
Ходак іде, тому що вибрав
Шлях.
З ярка на шпиль, з діброви у сосняк
Іде ходак, —
а байди, шалиґани
Кричать: «Гей, ти! Де хрест твій?
Де кайдани?»
Ходак іде, тому що він
Ходак.
Він вибрав шлях — і з нього ні на крок,
Бо впевнений, що істина єдина:
Усе, чим може обійтись людина —
Окраєць хліба та води ковток.
Мабуть, усе. Мабуть, мабуть, мабуть…
Ба ні, не все — як думи каламутні,
Не все, не все — якщо за незабутнім
Жалі невтішні на душі скребуть.
За ким? За чим? За усіма й усім:
За колосками на обніжку поля,
За тим, що правда, і за тим, що воля,
За милим серцю, вельми дорогим.
Жалі терпкі — до сліз, до сліз, до сліз —
За найріднішим у чужиннім світі,
Що княжим вітром прошумить у вітті
Заславських сосон, полоцьких беріз
Або ж ловецьким рогом прогуде
Під Туровом — і відгукнеться в Креві…
Хай шлях кружля, немовби кільця в древі,
Кружля без краю. Та ходак
Іде.
Набуток свій з собою він несе,
Задосить тих запасів невиводних,
Щоб рятувати спраглих і голодних
Кого? — лише йому відомо се.
Іде ходак.
Над ним дощить, сніжить.
І годі вийти з тої круговерті,
Бо він так мало знає, щоб померти,
І так багато відає, щоб жить.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.
