Михась Скобла
MILLENNIUM
Сторіччя
уповільнюють свій плин,
Як хмари на
гірському перевалі.
Той не з’юніє,
хто дійшов сивин.
І дуб не встоїть від
ударів сталі.
Перед циганським сонцем на смерку
Доводиться чоло
хилити дневі.
Як недоречно в
душняву жарку
Палахкотіти
Вічному вогневі!
На учту Валтасарову бучну
Щоніч нас кликав
бубон безнастанку.
Когось — у
тьму тягло, що в нуртину,
Хтось —
марив сяйвом сонячного ранку.
Босоніж по шпильках ходив співець.
Скрипаль думливо
мандрував по гамах.
Дудар ховав
грошину в гаманець —
Ту, що прийняв як
ласку з рук поганих.
Хай страдному насниться Божий світ.
Оглухлому —
сопілки дивні трелі.
Стріла дороги
впреться в небозвід
Шпилем, що
височіє на костелі.
Озветься дзвін, проб’є урочий час —
І тут, під небом,
на земному вічі,
Назве Вітчизна
визволена нас
Поетами
двадцятого сторіччя.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.
