Ісмаїл Гаспринський, "Крим"

Ісмаїл Гаспринський

КРИМ

Зелений острів. Тут царем величний Чатирдаг.

Сюди — степи, а ген вино пишається в садах.

Потоки з гір струмують скрізь, розкішні, відсвіжні.

Ягнята й вівці йдуть до них повз золото пашні.

А влітку цвіт буя троянд і чути солов’я.

Куди не глянеш — виноград і сонячне нив’я.

Вода й повітря гойні тут — не край, а справжній рай.

Он — давнє місто Карасу, а он — Бахчисарай.

Колись народ наш щасно жив на острові на цім,

Героєм-лицарем тоді був славен кожний дім.

Аж тут біда, журба, гоньба, і плач, і море лжі.

Покинув люд свій рідний кут, прийшли сюди чужі.

Та не забудьте все ж, сини, що Крим — Вітчизна ваша,

Щоб панувати знову в ній, працюйте без межі.

Зелений острів. Тут царем величний Чатирдаг.

Сюди — степи, а ген вино пишається в садах.

© Дмитро Щербина, український переклад, 2014.

Аркадь Кулешов, "Законові тяжіння непідвладні..."

Аркадь Кулешов

* * *

Законові тяжіння непідвладні,

Планетами з віддалених орбіт

Існуємо з тобою, різнорядні,

Як виняток, як світ і антисвіт.

Скажу, моя любове, що ніколи

Не ділимо ми хліба — тільки сіль.

Радієш ти, як я смутний і кволий,

І журишся, коли мина мій біль.

Ти зневажаєш мій сердечний захід

Відмовою, найтяжчою з відмов.

Здається, щойно я зверну на захід,

Як ти на схід повернеш стрімголов.

Проте земля б моя осиротіла

І всесвіт би стемнів, якби, бува,

Ти, вибухнувши, в безвість одлетіла

Нестримно, наче хвиля світлова.

© Дмитро Щербина, український переклад, 2014.

Михась Скобла, "Коляда"

Михась Скобла

КОЛЯДА

Сніг іде, засипа палісадники,

сплять дощі в хмаринках пухових,

а містечком гуляють колядники:

— Гей, виносьте усе, що в сховах!

За ковбаску

послухайте казку!

Казки мало —

виносьте сало,

щоб душа співала!

Пісні мало —

за присмаки

ми й станцюємо вам з дяки!

Чом господарі тут суворі?

А чи ласощів зовсім нема?

Хай коза пошукає в коморі, —

може, щось уподоба сама!?

Де коза рогом,

там жито стогом.

Де коза носком,

там жито ліском.

Щоб я їв, і пив, і жив там,

де комора завжди з житом,

з неба повня на сніжні згірки

оком зимним у розпачі косить:

вона сяйва в святої зірки

на всю ніч різдвяную просить.

© Дмитро Щербина, український переклад, 2014.

Михась Скобла, "Не зжовкли квіти ще у Жовкві..."

Михась Скобла

* * *

Не зжовкли квіти ще у Жовкві,

Безлюдів королівський двір.

Соборна церква там у жовтні

Блакиттю бань манила зір.

Тремтів на вежі стяг од вітру.

І гід розводився про храм.

А чортівня підступна, хитра

Розлуку мислила вже нам.

Та в найвеличнішій Господі

Когось той намір розгнівив.

Я віз тебе сюди, як злодій.

Він мій крадіж благословив.

А на дротах багатосилих —

Шпаки клавірами невлад…

Над Буськом з вирію летіло

Кохання в рідний резерват.

© Дмитро Щербина, український переклад, 2014.

Ригор Крушина, "Літ сімнадцять спливло по тім..."

Ригор Крушина

* * *

Літ сімнадцять спливло по тім,

Як з тобою були хлопчаками.

Ми любили свій хутір, свій дім,

Свій колодязь, свій гай з хмизняками.

І за сприт батько з шаною нас

Звав не дітьми, а просто — синами.

Він садив нас обабіч не раз

І відверту розмову вів з нами.

— Ну, сини? Як, сини? Маєм лад?

І сиділи ми, випнувши груди:

По одну руку — я, а по другу — мій брат,

Мов дядьки, мов дорослі вже люди.

А тоді у вечірнім смерку

В клуні ми засинали несміло.

Там цвіркун грав на скрипку дзвінку

І гаряче сінце шелестіло.

Літ сімнадцять спливло по тім,

Як жили ми, не знавши печалі.

Що, мій брате, тобі?

На якім

Ти тепер

Біломорськім каналі?..

© Дмитро Щербина, український переклад, 2014.

Лариса Геніюш, "Час позриває з одземка гілля..."

Лариса Геніюш

* * *

Час позриває з одземка гілля,

і камінь од літ зотліє.

Жити по нас буде лиш земля,

яка рік у рік молодіє.

Так чи інак, а ти жменька її —

здання тяжке це й незборне,

тож рано чи пізно в обійми свої

вона нас навіки загорне.

Земле, як мало, йдучи до мети,

я встигла — і вже сутеніє.

Дай мені знов там, де Німан, зрости

з зернини твоєї надії.

© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

Іван Переверзін, "Підвівся, глянув у вікно..."

Іван Переверзін

* * *

Підвівся, глянув у вікно,

а там — о Боже мій! — давно

вже вийшов місяць і осяяв:

тайгу, і плесо, і багву —

усе, чим дихаю й живу,

і душу видивом охаяв.

І тиша, наче той кришталь:

гукнеш — і хащувата даль

скалками лун озветься в лісі.

І голосних своїх пісень,

аж поки займеться на день,

пташня співатиме у стрісі.

Перед тобою — неба шир,

де місяць ясний з роєм зір,

перед тобою — ліс гриватий.

Поете, слухай їхній шум:

тебе він сповнить світлих дум —

душа запрагне віршувати.

Чуттям розпалений украй,

ти ні про що не забувай,

усе на світі варте Слова:

і чорні потемки нічні,

й берези сріберні ставні,

й тайгове озеро-підкова.

© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.