пʼятницю, 10 квітня 2015 р.

Михась Скобла, "Балада про стайню"

Михась Скобла
БАЛАДА ПРО СТАЙНЮ
Сказав комісар: «Не потрібен храм,
От-от комунізм настане.
Ми будемо в храмах тримати крам,
А в цьому хай буде стайня!
Сказав — і вже робітництво як тут,
Розбили вівтар, ікони.
Вже замість Христа на стіні — хомут,
Опісля пригнали й коней.
А конюх ходив, наче піп, між них,
Поводився дуже гідно:
Мовляв, щоб стійла були в усіх,
А в стійлах — світло й вигідно.
А конюх був з пролетарських лав,
О півнях будитись мав звичку,
Він коней з купелі напував,
Носив їм ризою січку.
А конюх часом у яслах хріп,
Бо пив, як Пане Коханку.
Під бік соломи собі підгріб —
І маєш барліг до ранку!
Горілка гріє і в сніговій.
Та от однієї ночі
Прочнувся конюх і — Боже мій! —
Аж рогом полізли очі.
— Чи я не я? Чи взяв мене враг?
Чи це все примари сонні?!
При переламаних образах
Стоять навколішках коні!
Моляться коні?! А дозвіл де?
В якому, скажіть, законі?!
Схопив дубця — і до них іде.
І враз підвелися коні.
Немов ошаліли вони гуртом,
Та тямили, що робили:
На друзки строщено копитом
І ясла, і всі драбини.
У кінських очах світився гнів,
А в людських — острах тривожний…
Та кожний кінь йому все простив
І — гривою вжалував кожний.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2015.