Володимир Некляєв, "Кумир"

Володимир Некляєв

КУМИР

«На, — він сказав. — Повір — і не помреш.

Мене і рід мій ти переживеш».

І я йому повірив. Навмання,

Мов звір, з його руки злизав дання.

«Не бійся, — він шептав, — не бійся, їж…»

Змертвив мене — і воскресив пізніш.

Відтоді він допитувавсь, чому

Повірив не собі я, а йому?

Хоч світлої, хоч темної доби

Мене він мордував: «А що, якби…»

«Ні! — я кричав. — Ти Богом був моїм!»

І страхом я поймався поряд з ним.

І розпач став між нами, мов стіна.

А згодом він сказав ізнову: «На…»

© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

Михась Скобла, "Душа"

Михась Скобла

ДУША

Чи довго ще від спраги мліти,

П’ючи з порожнього глека,

І жити з латаної свити

Ти будеш, душе пломінка?

Бредеш, минаючи розтоки,

Зорею сяєш цілий вік.

А вслід лунає сміх жорстокий,

Тих, хто на хрест тебе прирік.

© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

Михась Скобла, "Вовкулака"

Михась Скобла

ВОВКУЛАКА

Сонний сад зашумів і змовк,

Плющ посох на вогні шипшини.

Вовкулака, людинововк,

Притулився вночі до шиби.

Пуща домом йому була,

Мав і серце він вовче, грізне,

Та, пустившись свого кубла,

До своєї прийшов Вітчизни.

Він тримався, мов справжній звір:

Упійма дичину — і слизне.

А сьогодні забився в двір

І припав до вікна Вітчизни.

Скрізь у селах на всіх собак

Огризався цілком по-вовчи,

І хрестився люд: — Вовкулак!

Хто ж вовчиськові гляне в очі?

А в очах його — людський жах,

А в очах тих нема бажання

Попроситись під теплий дах.

Вибирайтесь на полювання!

Гей, господарю й гостю, йдіть!

Він чекатиме вас у пущі:

Шерсть на карку, мов срібна щіть,

Очі зимні, як смерть, видющі.

Він заплута сліди вкінець,

Від тяжкої втече погоні,

Знайде згубу собі їздець,

І в болоті потонуть коні.

А як стихне переполох,

Він згадає заклин над рання,

І перекидьки шасне в мох,

І зариє там вовче вбрання.

© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

Михась Скобла, "Брат"

Михась Скобла

БРАТ

Раз у раз бачу дивний обряд, —

Не дали йому назви ще люди, —

Каже зайда мені: — Я твій брат.

Як настирного збутись приблуди?

Рідняків своїх завжди я рад

Привітати у себе в гостині.

Та приходить чужак: — Я твій брат,

І ми жити в братерстві повинні.

Ми частуємось, хто чим багат, —

Кров і дух нас ріднять, — та до вуха

Знову голос летить: — Я твій брат…

І слова ті, що чув їх стократ,

Невідчепні, як спасівська муха.

Хоч би де, — при пашні, на гульні, —

Я нічусь, як накидача стріну.

Вже за старшого став він мені

І торочить про це без упину.

І кричить уже владно той хват,

За петельки вхопивши в куткові:

Як, мовляв, ти молодший мій брат,

То й коритися мусиш браткові!

Хитроокий напівазіат,

Про братерство своє не змовкає…

І спитати я хочу, як брат:

«Часом, брате, ти звешся не Каїн?»

© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

Михась Скобла, "Дівчина"

Михась Скобла

ДІВЧИНА

Душу геть відгонили вуста —

Хмарка доброчесна ніжнокрила

У сльоту на чорні болота

Відлітати зовсім не хотіла.

В тужній порожнечі серед мли,

Як молитва, чулися ридання.

Замерзали сльози. А коли

Повня залила небес підбання

Дівчина під двері підійшла,

Стомлено постояла на ґанку.

Тільки не вернула вже душа

Ні вночі,

Ні потім на світанку.

© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

Іван Переверзін, "Прости мені! Молю, благаю..."

Іван Переверзін

* * *

Прости мені! Молю, благаю…

І ти простиш мені усе.

Єдина пристрасте безкрая,

твій дух життя мені несе.

І я тобі пробачу сповна,

лише на мене подивись.

Яка ж ти чиста й безгріховна

в моїх очах, що вбрали вись!..

Мене не кинеш ти в розпуку,

мій світе я́сний, між темнот.

Ти наче злигоднів науку

пройшла, не збувшися чеснот…

Ти раз у раз мені прощаєш…

А може, каєшся сама?

І все на світі розбираєш,

і лиш любов тебе трима.

© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.