неділю, 22 липня 2018 р.

Гарт Крейн, "Бруклінському мостові"

Гарт Крейн
БРУКЛІНСЬКОМУ МОСТОВІ
О, скільки ранків вичахле од бриж,
Невтомне крилля чайку оберта,
Споруджуючи з шумних білих кіл
Свободу над закутим плином вод, —
І вигином тривким зника з очей
Примарно, мов вітрилля, що пливе
Сторінкою, де схеми, цифри, шрифт,
В архів, аж поки з дня нас вергне ліфт…
Я згадую кіно, екранний трюк,
Як сонми люду тонуть в таїні
Мигкої сцени, іншим вже очам
Провіщеній на тому ж полотні.
І Ти, над порт простягши срібний крок,
Немовби сонце в Твій ступило слід,
У величі незрушній втілив рух,
Хоч воля й досі стримує Тебе!
З горища, лігва й закутків метро
Безумець мчить до поручнів Твоїх
І кидається вниз, аж одяг дметься,
Німому караванові на глум.
Тече з прогону полудень на Волл,
Де неба зуб ацетиленний вріс;
Рвуть хмар’я стріли кранів до смерку…
Атлантикою диха Твій підвіс…
І непроглядна, мов юдейський рай,
Твоя віддяка — пристрасна хвала
Безві́стю, над яким не владен час:
Тремка в ній проща й милість чимала.
О арфо і вівта́рю, злиті люттю,
(Як скромний труд ці струни натягнув!)
Порогу грізний справджених пророцтв,
Коханця крику й мольбо митаря,
Знов світлофори, ловлячи Твою
Швидку говірку, чистий віддих зір,
Стискають вічність в шляховім разку, —
І Ти в руках підносиш ночі вир.
У тінь Твою сховавшись, споглядав я,
Як пі́тьма уяскравлює її.
Вже місто всі вогні розповило,
Вже рік залізний — в сніжній крутії.
О недріманний, мов ріка в підніжжі,
Злетілий з сонних прерій в моря хлань,
Спустись до нас, земних, колись, зійди
Й сферичністю за міф Творцеві стань.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2018.

пʼятницю, 20 квітня 2018 р.

Муса Джаліль, "Біда"

Муса Джаліль
БІДА
— Над кралю ту нема жінок,
Аж світ без неї не люб!
Одначе жереб вже давно
Дав моїй пасії шлюб.
— Не диво це, та чи коха
Своє подружжя вона?
Як ні — не сохни й не зітхай:
Час усе легко владна́.
— Обрид їй клятий чоловік
Гірше за редьку гірку,
До печінок живих допік, —
Від щастя в них — ні знаку.
— То хай розлучиться. Ти десь
Направ її, далебі.
Тоді ви враз поберетесь —
І зблисне сонце тобі.
— Ох, брате, дякую! Вартна,
Коштовна рада твоя,
Та тільки є біда одна:
За чоловіка їй —
Я.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2018.

четвер, 7 вересня 2017 р.

Максим Богданович, "Зміїний цар"

Максим Богданович
ЗМІЇНИЙ ЦАР
В небі темнім — танці-кола
Зір блакитнооких,
В небі темнім сяє місяць
Золотим серпом…
Ми вже вийшли з нір задушних,
Затісних, глибоких
І на зиму в теплий вирій
Повземо гуртом.
Лісовими й польовими
Сунемо стежками,
Поміж пустища і пущі,
За провідця — я.
Миготить моя корона
Сяйними ріжками,
Темним полиском леліє
Вся луска моя.
Нам ніякої не треба
Уночі ослони:
А як стрінемо людину,
Хай розстеле плат;
Золотий ріжок туди їй
Скину я з корони,
І повз білу пілку далі
Рушимо ми влад.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2017.

понеділок, 19 вересня 2016 р.

Константи Ідельфонс Галчинський, "Увага! Новий тижневик!"

Константи Ільдефонс Галчинський
УВАГА! НОВИЙ ТИЖНЕВИК!
— Що, нема де друкуватися
вам?
— А де друкуєтеся ви, друже?
— Там!
— Де, де, де, де, колего?
— Гм… далеко-далеко…
в небі, поміж зірками,
на спинах зміїв звинних,
на крилах янголиних.
— А каса?
— За хмарками.
— І платять?
— День при дні!
Однак лиш тим, хто в льоті,
а от, пардон, дрібноті —
ні.
— У-у-у, шкода…
— Що ж, до неба
рости вам, приземкам, треба;
тут у вас ворохобні,
шпиги, юдеї скорбні,
газети,
клозети,
фашисти,
комуністи,
безголові,
«Кур’єр ранковий» —
лев, а душею миша…
Ще раз плюну в Віслу,
блисну й угору присну,
бо в небесній
редакції —
тиша.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2016.

вівторок, 16 серпня 2016 р.

Лариса Геніюш, "Рідна мова"

Лариса Геніюш
РІДНА МОВА
В добру пору в краю буйнотрав’я,
де джерела струмують ясні,
мову неньчину в себе ввібрав я
і її веледумні пісні.
Є чимало скарбів пожаданих,
мрій, що здавна їх серце плека,
а проте я її не віддав би,
бо вона найдорожчий мій скарб.
Вона співом гойдає колиску
і скрашає хвилини трудні,
нею пісню складають вітриська
в розтривожені, буряні дні.
Рідна мова не знає смеркання:
поки буде тривати мій лет,
берегтиму її, як кохання,
і нестиму, мов пишний букет.
Щоб сусіда свого вшанувати,
вивчу, може, пристойно й чужу,
та лиш тою, що кликала мати,
я про долю людську розкажу.
Рідна мова, як щастя, смакує,
виграє, як гарячий прибій.
Може, в сміху й чужу оберу я,
та сплакну все ж своєю в журбі.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2016.

понеділок, 13 червня 2016 р.

"Не руш заслони барвної, яку..."

Персі Біші Шеллі
* * *
Не руш заслони барвної, яку
Живущі звуть Життям: нехай на ній
Цвітуть химери й віру пломінку
Дарують нам усім; по той бік мрій
Надія й Страх від ранку до смерку
Тчуть тіні доль при відхлані хмурній.
Раз зняв один заслону, бо плекав
Бажання — аж до серця німоти —
Спіткати те, до чого був цікав,
Але, на жаль, подавшись у світи,
Зазнав лише зневаги й сумоти…
Він серед тіней сяєвом блукав,
Мов Дух, що прагнув істину знайти,
Та, як і Казнодій, не відшукав.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2016.

неділю, 29 травня 2016 р.

Едґар Аллан По, "Злотокрай"

Едґар Аллан По
ЗЛОТОКРАЙ
Лицар-джиґун,
Ловець фортун, —
Світає чи смеркає, —
День попри день
Під спів пісень
Шукає Злотокраю.
Посивів, збляк
Вже той сміляк,
В душі йому смеркає:
Там був і тут,
Та жоден кут
Не рівня Злотокраю.
Згубив дужінь —
Коли це тінь
Ступа́, аж путь смеркає.
— Тіне, агов,
Де ж бо, одмов,
Терени Злотокраю?
— Он через Зірне
Пасмо гір
В Діл, де справіку смеркає,
Мчи, мов стріла, —
Тінь одрекла, —
І домчиш до Злотокраю!
© Дмитро Щербина, український переклад, 2016.