Михась Скобла
БАЛАДА ПРО СТАЙНЮ
Сказав комісар:
«Не потрібен храм,
От-от комунізм
настане.
Ми будемо в
храмах тримати крам,
А в цьому хай буде
стайня!
Сказав — і вже робітництво як тут,
Розбили вівтар,
ікони.
Вже замість
Христа на стіні — хомут,
Опісля пригнали й
коней.
А конюх ходив, наче піп, між них,
Поводився дуже
гідно:
Мовляв, щоб стійла
були в усіх,
А в
стійлах — світло й вигідно.
А конюх був з пролетарських лав,
О півнях будитись
мав звичку,
Він коней з
купелі напував,
Носив їм ризою
січку.
А конюх часом у яслах хріп,
Бо пив, як Пане
Коханку.
Під бік соломи
собі підгріб —
І маєш барліг до
ранку!
Горілка гріє і в сніговій.
Та от однієї ночі
Прочнувся конюх
і — Боже мій! —
Аж рогом полізли
очі.
— Чи я не я? Чи взяв мене враг?
Чи це все примари
сонні?!
При переламаних
образах
Стоять
навколішках коні!
Моляться коні?! А дозвіл де?
В якому, скажіть,
законі?!
Схопив
дубця — і до них іде.
І враз підвелися
коні.
Немов ошаліли вони гуртом,
Та тямили, що
робили:
На друзки строщено
копитом
І ясла, і всі
драбини.
У кінських очах світився гнів,
А в
людських — острах тривожний…
Та кожний кінь йому все простив
І — гривою
вжалував кожний.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2015.