вівторок, 31 грудня 2013 р.

Лариса Геніюш, "Зірвуть літа з окоренка гілля..."

Лариса Геніюш
* * *
Зірвуть літа з окоренка гілля,
і сам окоренок стліє.
Жити по нас буде лиш земля,
яка рік у рік молодіє.
Так чи інак, а ти жменька її —
здання тяжке це й незборне,
тож рано чи пізно в обійми свої
вона нас навіки загорне.
Земле, як мало, йдучи до мети,
я встигла — і вже сутеніє.
Дай мені знов там, де Німан, зрости
з зернини твоєї надії.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.

суботу, 28 грудня 2013 р.

Іван Переверзін, "Підвівся, глянув у вікно..."

Іван Переверзін
* * *
Підвівся, глянув у вікно,
а там — о Боже мій! — давно
вже вийшов місяць і осяяв:
тайгу, і плесо, і багву —
усе, чим дихаю й живу,
і душу видивом охаяв.
І тиша, наче той кришталь:
гукнеш — і хащувата даль
скалками лун озветься в лісі.
І голосних своїх пісень,
аж поки займеться на день,
пташня співатиме у стрісі.
Перед тобою — неба шир,
де місяць ясний з роєм зір,
перед тобою — ліс гриватий.
Поете, слухай їхній шум:
тебе він сповнить світлих дум —
душа запрагне віршувати.
Чуттям розпалений украй,
ти ні про що не забувай,
усе на світі варте Слова:
і чорні потемки нічні,
й берези сріберні ставні,
й тайгове озеро-підкова.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.

неділю, 15 грудня 2013 р.

Іван Переверзін, "Своя дорога"

Іван Переверзін
СВОЯ ДОРОГА
Я міркував про смерть так часто,
що зовсім занедбав життя —
дорогу ту, яку відкласти
не випада на майбуття.
І я збагнув: відстав од друзів,
прогаяв час щасливий свій…
І серце зчерствіло в притузі,
і зір мов випік суховій.
Де прогріх, там нема споко́ю…
І я, ходи придавши, вмах
зі стежки в затінку виткої
на осіянний вийшов шлях.
І далі йтиму без упину,
забувши сон, як у біду,
аж поки вбачу друзів спини,
аж поки щастя віднайду.
Зажив я злигоднів чимало,
вони журботою мені
і душу, й розум повивали,
навік затьмивши дні ясні.
Вже на камінні збив я ноги,
вже ллється сьомий піт… Дарма!
Я бачу лиш свою дорогу
і знаю: іншої нема!
© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.