четвер, 2 травня 2013 р.

Михась Скобла, "Казка про дощ"

Михась Скобла
КАЗКА ПРО ДОЩ
В батькових чоботях постарілих
Землю рідну виходивши скрізь,
Я посіяв дощ на небосхилах,
Щоб на користь краєві він зріс.
Як посієш — ді́ждешся нажину.
Та під сяйвом блискавок-заграв
Хтось узяв у нічку горобину
Й зернята-дощинки позбирав.
А тоді пустельні небосхили,
Що від дощових пишніли б рун,
Табуни круків затолочили
І побив розогнений перун.
Жити під круками — це ганебно!
Хоч ніколи вгору не гляди…
Як же так, що знівечили небо?
Дощику, будь ласочка, зійди!
І зійшов слабенькими цівками,
Що на вітрі вклякли, мов хліби.
От піймай тепер його руками
І хоч трохи спрагло пригуби…
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.