Володимир Дубовка
* * *
Батьківська мово,
розкошиста мово!
Ти наших дум і
піткання, й основа!
Зі сповитку нам
дарунок від нені,
низка, що в ній
самоцвіти вогненні.
Кожний з них
барвами пишними грає,
полум’ям вічним
горить — не згорає.
Ти мені завжди
підпора єдина,
хоч би які
торував я стежини.
Чую в тобі
джерела дзюркотання,
чую зеленого бору
зітхання,
чую грози
громовиці роздолі,
відгомін праці на
рідному полі.
Шани ти варта за
кожну дрібницю,
кожне-бо слово в
віках корениться.
І ще віки воно
житиме, годне,
вічне, немовбито
серце народне.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2015.
