неділя, 22 липня 2018 р.

Гарт Крейн, "Бруклінському мостові"

Гарт Крейн
БРУКЛІНСЬКОМУ МОСТОВІ
О, скільки ранків вичахле од бриж,
Невтомне крилля чайку оберта,
Споруджуючи з шумних білих кіл
Свободу над закутим плином вод, —
І вигином тривким зника з очей
Примарно, мов вітрилля, що пливе
Сторінкою, де схеми, цифри, шрифт,
В архів, аж поки з дня нас вергне ліфт…
Я згадую кіно, екранний трюк,
Як сонми люду тонуть в таїні
Мигкої сцени, іншим вже очам
Провіщеній на тому ж полотні.
І Ти, над порт простягши срібний крок,
Немовби сонце в Твій ступило слід,
У величі незрушній втілив рух,
Хоч воля й досі стримує Тебе!
З горища, лігва й закутків метро
Безумець мчить до поручнів Твоїх
І кидається вниз, аж одяг дметься,
Німому караванові на глум.
Тече з прогону полудень на Волл,
Де неба зуб ацетиленний вріс;
Рвуть хмар’я стріли кранів до смерку…
Атлантикою диха Твій підвіс…
І непроглядна, мов юдейський рай,
Твоя віддяка — пристрасна хвала
Безві́стю, над яким не владен час:
Тремка в ній проща й милість чимала.
О арфо і вівта́рю, злиті люттю,
(Як скромний труд ці струни натягнув!)
Порогу грізний справджених пророцтв,
Коханця крику й мольбо митаря,
Знов світлофори, ловлячи Твою
Швидку говірку, чистий віддих зір,
Стискають вічність в шляховім разку, —
І Ти в руках підносиш ночі вир.
У тінь Твою сховавшись, споглядав я,
Як пі́тьма уяскравлює її.
Вже місто всі вогні розповило,
Вже рік залізний — в сніжній крутії.
О недріманний, мов ріка в підніжжі,
Злетілий з сонних прерій в моря хлань,
Спустись до нас, земних, колись, зійди
Й сферичністю за міф Творцеві стань.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2018.