Ригор Крушина
* * *
Літ сімнадцять
спливло по тім,
Як з тобою були хлопчаками.
Ми любили свій
хутір, свій дім,
Свій колодязь,
свій гай з хмизняками.
І за сприт батько з шаною нас
Звав не дітьми, а
просто — синами.
Він садив нас
обабіч не раз
І відверту
розмову вів з нами.
— Ну, сини? Як, сини? Маєм лад?
І сиділи ми,
випнувши груди:
По одну
руку — я, а по другу — мій брат,
Мов дядьки, мов
дорослі вже люди.
А тоді у вечірнім смерку
В клуні ми
засинали несміло.
Там цвіркун грав
на скрипку дзвінку
І гаряче сінце
шелестіло.
Літ сімнадцять спливло по тім,
Як жили ми, не
знавши печалі.
Що, мій брате,
тобі?
На якім
Ти тепер
Біломорськім
каналі?..
© Дмитро Щербина, український переклад, 2014.
