Михась Скобла
БРАТ
Раз у раз бачу
дивний обряд, —
Не дали йому
назви ще люди, —
Каже зайда
мені: — Я твій брат.
Як настирного
збутись приблуди?
Рідняків своїх
завжди я рад
Привітати у себе
в гостині.
Та приходить
чужак: — Я твій брат,
І ми жити в
братерстві повинні.
Ми частуємось,
хто чим багат, —
Кров і дух нас
ріднять, — та до вуха
Знову голос
летить: — Я твій брат…
І слова ті, що
чув їх стократ,
Невідчепні, як спасівська
муха.
Хоч би де, —
при пашні, на гульні, —
Я нічусь, як
накидача стріну.
Вже за старшого
став він мені
І торочить про це
без упину.
І кричить уже
владно той хват,
За петельки
вхопивши в куткові:
Як, мовляв, ти
молодший мій брат,
То й коритися
мусиш браткові!
Хитроокий напівазіат,
Про братерство
своє не змовкає…
І спитати я хочу,
як брат:
«Часом, брате, ти
звешся не Каїн?»
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.
