Іван Переверзін
* * *
Стенаються нерви, мов струни
напнуті,
і серце у грудях так б’ється,
що страх.
І хочу, їй-богу, не першим я
бути,
але й не останнім здолати б
свій шлях!
І тут не завадить мені жодна сила,
бо сам напророчив я плин своїх
днів…
Аби ти в розкошах земних не
згорділа,
аби я душею в біді не здрібнів.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.
