середу, 28 листопада 2012 р.

Володимир Некляєв, "Міст Шандора Петефі"

Володимир Некляєв
МІСТ ШАНДОРА ПЕТЕФІ
Поет не той, хто вірші пише. Ні!
Коли б то так — усі були б поети.
Поет правдивий — наче та комета:
Зростає
Від загибельного лету
Й горить
У самозгубному вогні.
Лише самопосвята день при дні
Поета робить совістю народу.
Не той поет, хто оспіва свободу,
А хто за неї згине у борні.
Чи випаде такий талан мені?..
Тече Дунай німотно і шалено,
Зітхне — і в надбережжя кам’яні
Б’є хвиля то червона, то зелена.
Його зітхання в Пешті прошумить
І стихне у тісних завулках Буди…
Мені не страшно, що в останню мить
Я стихну теж…
                          минуся раптом…
                                                       збуду…
Що дійде краю днів моїх сувій…
Страшить мене, що, може, не діжду я,
Коли, захрипши в битві громовій,
Складуть поети дух величний свій
За слово,
Що нічого не вартує!
Мене такий кінець хай не мина,
Свою офіру я складу охоче…
Міст Петефі погрозливо рокоче.
Чорнішає дунайська бистрина.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.