Ригор Крушина
НІМИЙ ЛІРИК
Збігло щастя його, наче плин,
Поступившися місцем невдачам.
А ніхто ще не знає, що він
Справжній лірик із серцем гарячим.
Він мовчить.
Заніміли вуста.
Слів бентежних він з них не здобуде.
Засвистав на поси́нілий став,
Та не звуть того піснею люди.
Вже багато було піснярів,
Їх забули, як півнів поранніх,
Бо не зрів їхній спів,
Не яскрів,
Не явив у словесному вбранні,
Що мистецтво — душі заповіт —
Аж до світнього житиме скону…
Ну-бо, лірику,
Серце — у світ!
Свій обов’язок свято виконуй.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.
