Володимир Некляєв
РИМТЕЛІ
Олесю
Беляцькому
Коли слухати
довго,
Як виють за
ґратами вітер зі снігом,
Як дзвенить і
дзвенить у кватирці, обмерзнувши, скло,
В думці зринуть
варяги з хозарами, і печеніги,
І багато чого, що
водою спливло.
Може, зринуть Еллада і Рим
і згадаються римлянки,
Серед них і
гетери — в неволі бракує їх так…
Але я пригадав
вовка в лісі зимовім під Римтелями:
Як, людину зачувши,
почав вишкірятись хижак!
Не тому, що голодний. Я бачив по череву: ситий.
Він до лігвища
йшов — і не був я потрібен йому.
Але дух, що вловив
він його,
був не з вовчого світу.
Звір занюхав
тюрму.
Може, зрине в думках,
що колись задзвенить тала крига,
Що за ґратами
вранці
весняно зацінькає птах
І як шкірився
світ на Христа,
і на Мартіна Лютера Кінга,
Й, певна річ, будь
на кого, аби духом лю́дським він пах.
Може, зрине…
Але не тому вовк пойнявся злобою…
Скрізь пропахла земля
сім’ям,
сечею,
кров’ю,
ропою, —
Від Еллади і Риму аж до Колими,
Та ніхто і ніщо в
цьому світі не пахне тюрмою —
Тільки ми.
Римтелі — невеличке село у Сморгонському районі Гродненської області.
Олесь Беляцький — білоруський громадський діяч і правозахисник, у листопаді 2011 року правозахисна організація «Міжнародна амністія» визнала Олеся Беляцького в’язнем сумління.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.
