Іван Переверзін
* * *
Боже мій! Яке це щастя-диво —
босоногі згадувать роки, —
милі ті роки, коли правдиво
чудувався, як горять зірки,
скільки ж у річках там риби
тої,
а в лісах звіроти та брусниць
—
і душею линув крізь завої
в ранішню країну зоряниць!
Анічому вороття немає!
Хай і так, на всяку річ свій
час…
Та з дитинства, ніби з
джерела, я
досі ще черпаю про запас
і натхненні співи солов’їні,
і скарбів малинових багрянь,
щоб душа аж сяла день при
днині
від пречистих слів і
сподівань.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.
