середа, 3 квітня 2013 р.

Олексій Дмитрієв, "Журлива конячка"

Олексій Дмитрієв
ЖУРЛИВА КОНЯЧКА
Якось на майдані, де юрмились люди,
Де гамір і сміх розливалися всюди,
Конячку я вгледів самотню: вона
З букетом фіалок стояла сумна.
Вклонившись, шепнув я їй: «Вибачте, пані,
Чом тужно вам так на веселім майдані?
Таж свято тепер, а в святковій красі
Забути годиться про жалощі всі!»
Конячка, журливо зітхнувши, сказала:
«Сьогодні майданом я вперше гуляла.
А в будні я дрова вожу поза ним,
До ночі петляючи шляхом кружним.
Набридло щодня мені з примусу жити —
Купила пальто я розкішне і квіти,
Візок у провулку покинула й от
Спочити прийшла на майдан від турбот.
О, як же салют я побачити хочу!
Але вже помалу береться до ночі…
На жаль, не злітають у небо вогні,
Додому пора повертатись мені.
І знову я буду весь час гарувати,
І вдруге прийду на майдан аж у свято,
А що, як салюту й тоді не діжду?..
Тепер зрозуміли мою ви біду?»
У відповідь я тільки змовчав безсило.
Що врадиш, як лихо сердегу посіло?..
Хотів був піти вже собі я. Аж тут
Спахнув над майданом яскравий салют.
Неначе за злигодні всі в нагороду —
Такого салюту не бачив я зроду.
Щаслива конячка і вся дітвора
Захоплено разом кричали: «Ура!».
Хтось, може, почувши, лукаво всміхнеться.
Ця казка для тих, кому кепсько ведеться,
Для того, хто тягне візок свій щомить, —
Нехай хоч у казці йому пощастить!
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.