середа, 15 травня 2013 р.

Анатоль Вертинський, "Дві паралельні прямі"

Анатоль Вертинський
ДВІ ПАРАЛЕЛЬНІ ПРЯМІ
Вітрисько за вікнами дме шкільними…
З двома паралельними прямими
знайомить учитель, від холоду синій.
На чорній дошці
біліють дві лінії,
які аніколи не перетинаються,
які аніде не поєднаються…
«Невже-бо це правда?
Невже — ніколи?» —
я розважаю, йдучи зі школи.
«Невже-бо це правда?
Невже — ніде? —
думка мені з голови не йде…
Давно вже шкільні не віють вітриська,
Та в пам’яті досі питання блискає.
Знов маячіє перед очима
тло з паралельними прямими.
Бачу: ідуть у просторі лінії,
ідуть і мовчать вони в занімінні.
Ніяких нема взаємин між ними,
між паралельними прямими.
Ідуть вони побіч,
ідуть вони попліч, —
не кличуть вік одна одну на поміч.
Наче прокляття тяжить і грима
над паралельними прямими.
Чогось не судилося їм зближатись,
доля призначила їм чужатись.
Не матимуть стрічі вони промінної,
бо паралельні
з волі незмінної.
Тривожиться серце моє без стриму
двома паралельними прямими.
* * *
Бачу в просвітлену хвилину:
пада ваш простір просто в руїну,
падають ваші стелі й підпори —
і постають нові просто́ри.
Падають брами ваші і двері.
Виходжу прямо в безмір тепер я.
Виходжу в синій безмір сферичності,
вірності вічної й безвічності.
З цього виходжу, як з того, світу
на нову життьову орбіту.
Вимірів трьох немає і сліду!
Ви — облудні пророки, евкліди.
Падають кривди та неправди!
Ви — облудні пророки, плавти.
Облишмо невіру та іронію.
Бачу я найвищу гармонію.
Бачу: прямі, здолавши цурання,
наче живі, сяють в єднанні.
Все ж бо діждали стрічі промінної,
хоч паралельні з волі незмінної.

Плавтові належить вислів: «Людина людині вовк» (прим. автора).
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.