Анатоль Вертинський
ДВІ ПАРАЛЕЛЬНІ ПРЯМІ
Вітрисько за
вікнами дме шкільними…
З двома
паралельними прямими
знайомить
учитель, від холоду синій.
На чорній дошці
біліють дві лінії,
які аніколи не
перетинаються,
які аніде не
поєднаються…
«Невже-бо це
правда?
Невже — ніколи?» —
я розважаю, йдучи
зі школи.
«Невже-бо це
правда?
Невже — ніде? —
думка мені з
голови не йде…
Давно вже шкільні
не віють вітриська,
Та в пам’яті досі
питання блискає.
Знов маячіє перед
очима
тло з
паралельними прямими.
Бачу: ідуть у
просторі лінії,
ідуть і мовчать
вони в занімінні.
Ніяких нема
взаємин між ними,
між паралельними
прямими.
Ідуть вони побіч,
ідуть вони попліч, —
не кличуть вік
одна одну на поміч.
Наче прокляття
тяжить і грима
над паралельними
прямими.
Чогось не
судилося їм зближатись,
доля призначила
їм чужатись.
Не матимуть
стрічі вони промінної,
бо паралельні
з волі незмінної.
Тривожиться серце
моє без стриму
двома
паралельними прямими.
* * *
Бачу в
просвітлену хвилину:
пада ваш простір
просто в руїну,
падають ваші
стелі й підпори —
і постають нові
просто́ри.
Падають брами
ваші і двері.
Виходжу прямо в
безмір тепер я.
Виходжу в синій
безмір сферичності,
вірності вічної й
безвічності.
З цього виходжу,
як з того, світу
на нову життьову
орбіту.
Вимірів трьох
немає і сліду!
Ви — облудні
пророки, евкліди.
Падають кривди та
неправди!
Ви — облудні
пророки, плавти.
Облишмо невіру та
іронію.
Бачу я найвищу
гармонію.
Бачу: прямі,
здолавши цурання,
наче живі, сяють в
єднанні.
Все ж бо діждали
стрічі промінної,
хоч паралельні з
волі незмінної.
Плавтові належить вислів: «Людина людині вовк» (прим. автора).
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.
