Янка Купала
ДО ВОРОГІВ УСЬОГО БІЛОРУСЬКОГО
Чого вам хочеться,
панове?
Навіщо ви зчинили
струс,
Коли до
батьківської мови
Знов прихилився
білорус?
Чому та мова вам огидна?
Таж білорус вас
не займав —
Лише згадав він
слово рідне,
З яким родився і
зростав.
Тепер і ви заговорили,
З’явившись, наче
з-під землі.
А що ж ви досі
всі робили?
Чого такі ви серцем
злі?
Ваш брат у темені та скруті,
У злиднях свій вікує
вік;
Його думки
кайданням скуті,
І кпити свій брат
з нього звик.
Чи вас страшить гірка жалоба,
Що нашу спі́ванку
пройма?
Чи сонце вам не
до сподоби?
Миліші холод вам
і тьма?
Невже-бо чимось докоряти
Міг білорус вам
боляче́?
Гай-гай! Свого
любити брата
Привчати треба
вас іще.
Облиште глузи й перегуди, —
Усяк народ не
раб, а пан;
І білорус собі здобуде
Належне місце між
слов’ян!
Клятьбою, жовчю навісною
Душі́ своєї не
ятріть!
Ви правди не стьмите
ясної:
«Жив білорус і
буде жить!»
Ще й не такі нам біди слала
Мужицька доля
нелегка!
Тож свист
наклепника-фіскала,
Повірте, нас не
заляка.
До волі, рівності й науки
Прокладемо собі
ми слід!
І пануватимуть
онуки
Там, де сьогодні
плаче дід!
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.
