Іван Переверзін
СТАНСИ
1
Несила ввірувати, ніби
осяде небо — радше хліба
не буде зовсім у дорід…
Тож ти дивись безстрашним
оком,
як хвиля в берег б’є висока,
як лине птах у небозвід…
2
Земне життя, на жаль,
напрасне, —
і вірний друг спочив дочасно,
і в час моя спочине плоть,
лишивши твори поетичні,
в яких душа злітала в вічність,
хоч там безсмертний лиш
Господь.
3
Авжеж, боїться смерті кожний,
хто в світ явився цей
тривожний,
бо як і пекло, як і рай —
умами спосіб володіння,
щоб ми були довіку винні,
та всі мовчать про це — і
край…
4
З-поміж чуттів, що люди мають,
одним лиш час перемагають, —
любов — усеживлющий струм.
Дарма, чи в щасті, чи в
напасті,
аби з відкритим серцем настіж
для невмирущих слів і дум…
5
Я сповню заповіді серця, —
чи наді мною блисків герці,
чи вись погожа, без імли…
І в небі синім безбережнім
летять, бринять рядки
бентежні,
що крила в щасті їм зросли.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.
