Ригор Крушина
У ДАМАСКУ
Сидить він і
курить невпинно,
І кулиться,
змерзши. Чому?
Неначе морозяна
піна
Йому заступила
чалму.
Чому позирає він спильна?
Арабську заховує
злість?
Невже господиня повільна?
Хіба не
втішається гість?
Чи, може, тому, що ласкаво
Зирнула на мене
вона?
…Яка ж бо гіркава
тут кава!
От мовби долив
хто вина.
А може, то тільки здається,
І кава не кава, а
мед.
І зовсім господар
не дметься,
З кальяна
відчувши свій злет.
Я бачу привітність і ласку.
А зброя блищить
на стіні.
Я гість дорогий у
Дамаску…
Араб шле свій
усміх мені.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.
