Іван Переверзін
* * *
Клясти вік свій тяжкий, бачить
Бог,
перестала душа невтоленна.
Мабуть, так натомилась
страшенно,
що ні болю не зна, ні тривог.
Але всі вороги тільки й ждуть,
щоб охлянув ти з горя та журу,
а тоді, як вовки, нападуть
і поділять умах твою шкуру.
Як же станеш ти судного дня
перед долю на вітрі невтишнім?
Хоч душа із тобою твоя:
і в прийдешнім вона, і в
колишнім.
Тож відваги й снаги наберись,
і зневіру в душі пересилуй,
і над скрутою знову знесись,
наче в висі орел грізнокрилий!
І що літ цей — остання пора,
хай нітрохи тебе не лякає, —
тільки той з-поміж нас не
вмира,
хто у небо навік відлітає!
© Дмитро Щербина, український переклад, 2012.
