Володимир Некляєв
ДЕЛЬФІНОВЕ
Пам’яті Семена Кірсанова
Поет
Сидів за столиком, курив.
Волосся сиве збилося у стрішку.
Вітаючи когось, він слав усмі́шку.
Сидів…
Курив…
Вітав когось…
Радів…
Пливли миски,
Мов місячні кружала,
І дим, як над вулканом,
Вився ввись.
І люди відбивалися в дзеркалах —
Туди йдучи…
Сюди…
Чепурячись…
Поет сидів за столиком, курив.
Казав, що мав казати, без упину.
Тимчасом як лазу́рові дельфіни
Пливли в Босфор, де в хвилях місяць мрів.
Кипіла
Молоком вода розтята,
Аж бризки йшли до зір і до комет.
— Ти вмієш, як дельфіни, розмовляти? —
Спитав поет.
Дощила ніч.
Машини по Москві
Дельфінами пливли крізь капелинки.
Поет ховав сірник у рукаві,
Шукав монети і дзвонив до жінки.
При телефонній будці цвів ліхтар,
І клен трусив зволожену чуприну.
Тимчасом як лазу́рові дельфіни
Перепливали синій Гібралтар.
А край ставів Останкінських в імлі
Зітхало літо подихом останнім…
Поет дзвонив —
І жінці шум Землі
Перекладав дельфіновим шептанням.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.
