Володимир Некляєв
ГАЙ
1
Про що ти жебониш,
Мій гаю бурштиновий?..
Справляти час обнови.
Стривай-но. Повільніш.
З тобою ми живі.
Абияка подія.
Одвіє листовій,
І снігосій одсіє.
Вберешся нашвидку
В весняну яр шовкову
І дівчину вертку
Гукнеш секретним словом.
Не втерпить, надбіжить
Травиночка струнка та…
Ах, жить та й не тужить,
З обіймів не пускати!
Тугіш стягти вузли,
Що пальці посплітали!..
Пшеничнії вози
На тік попрямували.
2
За гаєм знов почався гай.
Забув я, що було до гаю.
І раз у раз перебігаю
Себе самого…
Ат, нехай!
Бігме, не знаю я жалів.
Така пора в житті буває,
Коли живеш, немов спливає
Вода з напоєних полів.
Дарма, куди вона тече, —
Куди біжить твоя дорога!..
Ніхто на світі не втече
Від долі, від себе самого.
І мусиш із собою жить,
Таким, як є, вже так ведеться.
Жить, як розсміяне сміється,
Жить, як наболене болить.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.
