Ригор Крушина
СОНЕТ
Невже це почуттів
остання сила?
Невже останній
вірш і стихну я?
Мені журба полиння натрусила…
А все ж ти сяєш,
зіронько моя.
Ти в снах моїх смієшся дуже мило,
До мене порина
душа твоя.
Але далеко там…
твоя могила.
І серце дужче
стисла печія.
Простую я завулками пустими.
Тебе нема. З
моліннями святими
Покинула ти цей
тривожний світ.
Твої ж казали очі променясті:
— Знайди собі у
подорожах щастя.
Запам’ятай мій
добрий заповіт.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.