Анатоль Вертинський
* * *
Я бачив фільм.
Там Спартака розп’яли.
Розп’яли вніч,
як римляни вже спали.
Кона́ Спартак,
притятий до хреста.
А коло стіп, неначе одержима,
у нього жінка втупилась очима.
«О, Спартаку…
Ну, розімкни уста!»
І припада до ніг йому з розпуки.
«О, Спартаку…»
А в залі — плач і муки.
Тут і мене нестерпний жаль пойма,
І я сльозу втираю крадькома…
О, Спартаку!
О, лицарі всіх діб!
Чи ж ваші не такі були фінали?
Як хтось незбудно спав,
вас розпинали,
ви тихо на хресті своїм конали,
і жінка тріпотіла коло стіп.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.
