четвер, 7 лютого 2013 р.

Ригор Крушина, "Цимбаліст"

Ригор Крушина
ЦИМБАЛІСТ
Він серцем пізнає людські слабини
І творить казку чарівничих снів.
Тому й волосся в нього мов сріблини,
І вицвіли вуста від спеки слів.
Зриває дід з цимбалів передзвони,
Вони летять, як лист під вітровій.
Із піснею плотарською всі гони
На Білорусі виходив старий.
Здолав усіх царів він пережити
І війн страшних вогненну круговерть,
І виросли на славу рідну діти,
Й за славу вже чужу пішли на смерть.
Але були й такі — і їх чимало, —
Що за Вітчизну гинули в боях.
Дзвінкоголосі дідові цимбали
В лица́рських озивалися серцях.
Доладно грав музика в злу годину,
Співав про велич, ве́сни та вуста.
І лагоду скрізь сіяв без упину,
А в серці на чужинців гнів зростав.
Він воленьки не знав од них ніколи.
Не мав нічого — лиш цимбали й спів.
На все дивився з невигойним болем
І воду з череп’яних ти́ков пив.
Утишив спраготу з Дніпра і Сожу,
Із Німану й Двіни, з джерел-криниць.
Чи відсвіжити піснею він зможе
Ті душі, що від кривд схилились ниць?
Довкола люди ніби скам’яніли.
Чи слухати захочуть скромну гру?
А тут іще і старість кволить тіло,
Кістки лама́ в погодоньку сиру.
Невже на почуттях лежить жалоба
І тільки ти відринутий стоїш?
Чому ти так журливо хмуриш лоба?
Заграй нам про звитягу, та гучніш!
Іще по струнах спритно ходять руки,
Ти з радістю цимбалів їх єднай!
І підуть, діду, за тобою внуки,
І запала́ осінній небокрай.
Нехай земля сховалася під ли́стом
І голий сад на холоді заснув.
Іди в життя веселим цимбалістом,
Співай про доброту, вуста й весну.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.