Ригор Крушина
ВЕНЕЦІЯ
Золотою й срібною лускою
Зорі вод свічадо всіяли бліде.
Понад ним палаци з непокою
Уві сні тремтять: мотором час гуде.
А гондоля, як моя недоля,
Пришвартована, на хвилях чуйно спить.
Спить самотній смуток у гондолі.
Світять ліхтарі і слуп сліпий рипить.
Вечір мій бентежать мотоботи
Тиша давньої минувшини — сторчма.
Маєш ти, Венеціє, турботи:
В сьогочасності романтики нема.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.
