четвер, 17 січня 2013 р.

Ригор Крушина, "Дон Кіхот"

Ригор Крушина
ДОН КІХОТ
Мадридом тішиться душа!
І знов бере охота
Піти, де пам’ятник пиша
На славу Дон Кіхота.
І я при статуї стою,
І образ на прикметі.
Я бачу долю тут свою
На чорнім монументі.
Стоїть собі худий цибань,
Погордий до зневаги,
До грубіянських кепкувань
Та ницої уваги.
У ньому віра й спрагота.
Шукав він правди в світі.
Йому грозилися літа
Лихі й несамовиті.
Порожні в темряві млини
Мов недруги-приблуди.
Крутили крилами вони
І чатували всюди.
Герой безстрашно прямував
Життєвою тропою.
Своїх ідей не плямував
Нікчемністю сліпою.
Я коло статуї стою,
Здавивши самоти́ну,
І Дон Кіхотові свою
Звіряю злу годину.
Шляхетний лицарю, навій
Мені могутню звагу.
Сьогодні я, йдучи на бій,
Узяв перо — не шпагу.
І я з млинами воював,
Де пил мололи жорна.
І стиха вітру вторував,
Співаючи мажорно.
Поглянь! Дорівнююсь тобі,
Такий, як ти завзятець.
А хтось торочить у злобі,
Немов я винуватець.
А завинив я тут, мабуть,
Піднесеним змаганням.
Сміється лжі ворожа суть
Пречистим пориванням.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.