неділю, 27 січня 2013 р.

Ригор Крушина, "Надхмарні замки"

Ригор Крушина
НАДХМАРНІ ЗАМКИ
Я замків надхмарних спорудник,
Планую, пишу і будую.
З цеглинок надій і жаготи
Мурую високий підмурок.
А вежі блакитних палаців
Спокійно стоять, мов твердині.
І я, ніби в дикій пустелі,
Де хвилями плещуть піски,
Далеко від рідного краю,
Самотній, співаю і мрію.
Зрина дивовижний міраж —
Величне й принадливе місто.
Та це ж відбудований нині,
Воскреслий з руїни мій Мінськ!
Я замків надхмарних спорудник,
Мости між роками наводжу:
Якось я, з коханою бувши
Ввесні коло Свіслочі, марив
Про долю і щастя народне
І, певно, про долю свою.
Це все мої замки на вітрі!
І доля недолею стала.
Але я і досі —
На диво —
Казкові споруджую замки.
Я ставлю зі слів небосяги,
Будую собі, хай там що.
Німотно проходять чужинці,
Добра і любові не вчувши.
Не чує мене і мій край.
А деякі навіть кепкують:
— Дарма ти, поете, згоряєш
У віршах огненних любовних.
Кохання на світі нема.
…Пусті балачки і зловтіха
Мене не бентежать нітрохи.
Простую пустелею безбач.
Маячить яскравий міраж —
Мої побудовані замки.
Я вірю: десь поруч — оаза,
Відвіку зати́шний куток.
Утишу там спрагу невситну.
Нап’юся води-джерелиці.
А розкіш повітряних замків
Не буде, мов привид, облудна.
Бо вірш мій — чуттєвий і справжній —
Холодні, безпристрасні душі
Ліричним рядком зігріває.
Наш край, наш народ відгукнеться…
Я в ліриці, мабуть, немарно
Химерні споруджую замки.
© Дмитро Щербина, український переклад, 2013.